Осінь — у барвистому намисті. Як циганка — з бубоном в руці. Поцілунок — чистий і вогнистий на моїй зоставила щоці.
Євген Гуцало
Осінь… Коли в’януть дерева, опадає листя й холоне повітря, людина обертається назад, підбиває підсумки, переосмислює прожите. Саме тому описи осені в прозі та поезії так часто поєднують зовнішню красу природи зі сповільненням часу, легкою печаллю й роздумами. Пропонуємо вам добірку творів з української літератури про цю красиву, але меланхолійну пору року.
Поезія
Українські поети вкладали в осінь безліч відтінків — від смутку й самоти до філософського примирення з плином часу. Це поезія спогадів і прийняття, де природа стає дзеркалом людських емоцій:
- Яків Щоголів — «Осінь»;
- Володимир Сосюра — «Осінь»;
- Грицько Чубай — «Іде осінь»;
- Іван Франко — «Паде додолу листя з деревини»;
- Микола Вінграновський — «Елегія»;
- Євген Плужник — «Вже одспівали по дорогах гарби»;
- Віктор Геращенко — «Дихає прозора прохолода»;
- Ліна Костенко — «Виходжу в сад, він чорний і худий»;
- Юлія Олефір — «Холодна земля, а діти, як завжди, босі».
Поети не раз змальовували осінь як веселу й барвисту пору, що поєднує тепло з яскравими фарбами природи та зустрічає цей етап життя з лагідною усмішкою:
- Максим Рильський — «Осінь-маляр із палітрою пишною…»;
- Ліна Костенко — «Красива осінь вишиває клени»;
- Ольга Зубер — «Осінь»;
- Валентина Бондаренко — «Жовтень»;
- Наталя Замрія — «Осінь фарби готувала»;
- Марія Пономаренко — «Осінь пензлика взяла»;
- Віталій Березінський — «Восени»;
- Тарас Шевченко — «Осінь, гарна молодиця».
Осінь часто стає для поетів тлом для почуттів, нагадуванням про любов, минуле чи мрії:
Василь Симоненко — «Жовте листя, немов перину»;- Євген Плужник — «Річний пісок слідок ноги твоєї»;
- Анатолій Рекубрацький — «Поверни мені той листопад…»;
- Євген Гуцало — «Осінь у барвистому намисті»;
- Ліна Костенко — «Двори стоять у хуртовині айстр»;
- Сергій Жадан — «Перші дні листопада»;
- Микола Вороний — «Осінь».
Немає коментарів:
Дописати коментар